Колискові нашого дитинства

А-а-а,котів два,

Сірі, білі, обидва,

Cірі, білі, волохаті,

Не ходіте коло хати,

Не будіть нашого дитяти.

У нас дитя маленьке,

Воно спати раденьке.

Хоч раденьке,та не спить,

Треба його дубцем бить.

А хоч треба,та не б’єм.

Малюсіньке – жалуєм.

Ключик розуміння

У давнину колиску плели або майстрували зі священних і ”співучих” дерев - верби, клена, явора, калини, прикрашали символічними малюнками і вишивками. Під подушку клали цілющі трави – чебрець, м’яту, материнку, безсмертник, полин. Усе це оберігало немовля, “притягувало” щасливу долю, вроду, силу. Найдавніший звичай – першим класти в колиску кота. Вважалося, що він принесе солодкий сон, спокійну вдачу. Тому кіт – найпопулярніший персонаж колискових.

"Ой спи, дитя, в колисоньці, як горошок в билиноньці" 

Ой спи, дитя, в колисоньці, Як горошок в билиноньці. Буде вітрець повівати Та й горошком колихати.	Як горошок затуркоче, А Галюня спатки схоче. А горошок як загримить, Галюнечку нашу приспить

 Народна колискова пісня.

Тиха нічка теплесенька, а дитина малесенька.
А-а-а, люлі, дитиночка спати, а бабуся колихати...

Ой люлі, ой люлі, налетіли гулі.
Сіли на воротях в червоних чоботях.
Сіли та й раденькі, що спить мій маленький,
що спить і не чує, де гуля ночує.